ВСТУП
Останніми роками інтерес до проблем якості продукції значно зріс. У сфері вищої освіти основним чинником в підвищенні інтересу до гарантій якості є збільшена мобільність студентів, яка вимагає розробки підходів до порівнянності і гарантування якості програм в різних університетах. Поки Україна формально знаходиться поза процесом Болонського, проте його розвиток веде до посилення не тільки міжнародної конкуренції у сфері вищої освіти, але і усередині країни.
У європейському освітньому просторі приділяється велика увага гарантії якості. Проте до цих пір не ясні співвідношення понять "Гарантія якості" і "акредитація" - відносяться вони до всієї системи вищої освіти або тільки до його частини, акцентуються на програмах (іноді по галузевих напрямах в цілому по країні) або на університетах.
У контексті процесу Болонського акредитація розуміється як процес, в результаті якого вищий учбовий заклад отримує право визнавати кваліфікації інших учбових закладів і/або само отримує визнання своєї кваліфікації від вищестоящого органу. Їм може бути державна установа, інший вітчизняний або зарубіжний університет.
1. Берлінський самміт та системи гарантії якості.
Якість вищої освіти повинна стати серцевиною введення європейського освітнього простору. На Берлінському самміті міністри вищої освіти дали згоду підтримати подальший розвиток гарантії якості на всіх рівнях і пришли до виводу, що до 2005 р. національні системи гарантії якості повинні включати:
• визначення відповідальності органів і залучених університетів;
« оцінку програм або вузів, включаючи внутрішню оцінку, зовнішній огляд, участь студентів і публікацію результатів;
• систему акредитації, сертифікації або зі ставних процедур;
• міжнародну участь, співпрацю і організацію мережі.
У Україні термін "гарантії якості" відсутній, але іноді його замінюють терміном "контроль якості", що не одне і те ж. Нормативне поняття акредитації в Україні настільки близько поняттю ліцензування, що, ґрунтуючись на їх визначенні в Законі "Про вищу освіту", вони можуть трактуватися однозначно:
"Ліцензування (акредитація) - процедура визнання можливості (уявлення) вузу певного типу почати (проводити) освітню діяльність, пов'язану із здобуванням вищої освіти і кваліфікації, відповідно з вимогами стандартів вищої освіти, а також державними вимогами щодо кадрового, науково-методичного і матеріально-технічного забезпечення".
2. ENQA (Європейська мережа по гарантії якості у вищій освіті)
Таким чином, важливо відзначити, що акредитація в Європі визначена, як складова частина системи гарантії якості, яку повинні надавати незалежні органи, такі, наприклад, як Агентства гарантії якості, які кілька років тому створили в Європі організацію під назвою ENQA (Європейська мережа по гарантії якості у вищій освіті). Рішення щодо членства в цій мережі серед іншого засновані на таких критеріях:
• агентство повинне бути незалежним від індивідуальних установ вищої освіти. Організація усередині установи вищої освіти не розглядається мережею як зовнішнє агентство гарантії якості;
• агентство признається як національне або регіональне агентство гарантії якості компетентними суспільними властями
• агентство повинне бути побудоване на основі неприбутковості;
• агентство повинне бути адекватне незалежним від уряду;
• агентство встановлює свої власні внутрішні механізми гарантії;
• агентство може надавати документацію за якістю своїх оцінок.
Діяльність таких агентств багато в чому схожа з діяльністю аудиторських фірм. І ті, та інші повинні дати свою оцінку затверджень клієнта. Зрештою вони знижують інформаційний ризик для споживачів інформації, приймаючи на себе частину риски клієнта.
На наш погляд, в освіті, як і фінансовій звітності, є групи зацікавлених інформаційними аспектами осіб. Слід зазначити, що ці аспекти стосуються різних типів схвалюваних рішень. Якщо підприємців перш за все цікавить відповідність випускника оголошеним в програмі рівням знань і навиків, то студентів і їх батьків цікавить здатність вибраного вузу дати ці знання і навики. Державу визначає доцільність фінансування тих або інших програм і стимулює їх розвиток.
3. Продукти вищої освіти
Основним методичним підходом в процедурі гарантій якості виявляєте визначення того продукту, відносно якого даються гарантії. Можна говорити про два продукти вищої освіти: освітній програмі і студентах. Тобто фактично в освіті присутні два процеси: процес перетворення наявних в університеті людських і матеріальних ресурсів в освітню програму, тобто сукупність знань і навиків, і здатність студентів застосувати їх на практиці.
Очевидно, гарантія якості першого продукту досягається шляхом акредитації представленої програми державними або недержавними органами, а гарантія якості другого продукту - студента - за допомогою незалежної від держави процедури і проводиться агентствами по гарантіях якості.
І в першому, і в другому випадку агентства акредитації і гарантії якостей повинні узяти на себе певні ризики, подібні аудиторському, модель якого має такий вигляд:
DAR = IR-CR-DR
де DAR - прийнятний аудиторський ризик; IR - внутрішньогосподарчий ризик; CR - ризик контролю; DR - ризик не виявлення.
4. Забезпечення якості освіти
Проблема якості освіти в Україні стала особливо актуальною останніми роками. Яскравим вираженням цієї тенденції є введення відповідних положень до нормативних документів, а також розвиток інституційних механізмів, що забезпечують якість освіти вищих навчальних закладів.
У сучасній Європі вона сприймається як об’єкт суспільного єднання і консолідації різних національних освітніх систем. Так, в угоді ЄС (ст. 149) зазначається, що європейська спільнота сприятиме розвитку якісної освіти заохоченням до співпраці між країнами ¬ членами ЄС і, якщо необхідно, підтримки і доповнення їх дій, поважаючи водночас відповідальність країн-членів за зміст навчання й організацію освітніх систем, їхню культурну та мовну різноманітність.
Якість освіти в України розглядається здебільшого як: якість освітнього середовища; якість реалізації освітнього процесу; якість результатів освітнього процесу.
З виходом до міжнародних освітніх програм якість освіти має розглядатися як: ступінь відповідності реальних результатів освіти ринковій кон’юнктурі; показник матеріально-технічної і ресурсної забезпеченості освітнього процесу; комплексний показник чинників престижності й економічної ефективності освіти; показник досконалості змісту, технологій і системи оцінки досягнень; показник інвестиційної принадності освіти тощо.
Сьогодні стає все більш зрозумілим, що відповідність реальних результатів і змісту освіти вищих навчальних закладів державним стандартам є необхідною, але недостатньою умовою якості. Тому досягнення оптимальної якості професійної освіти зумовлено створенням системи якості, яка на рівні конкретного вищого навчального закладу забезпечувала б узгоджену реалізацію державних, суспільних і особистих інтересів.
Оскільки діюча система значною мірою є системою контролю за якістю, а не забезпечення якості, то розробка нової системи має бути побудована на основі:
1) розробки моделі стандартизації професійної освіти вищого навчального закладу як компонента системи якості;
2) моделювання менеджменту якості професійної освіти як компоненти системи якості;
3) визначення концептуальних і методологічних основ проектування системи якості в контексті регіональної системи професійної освіти.
На державному рівні варто змінити зовнішні критерії оцінки якості роботи вищого навчального закладу. Адже поки діє принцип «більше студентів ¬ більше грошей» ¬ страждає якість освіти. У зв’язку з цим доцільно розробити комплексні критерії якості освітнього процесу, які містять в собі: контроль змісту навчання; контроль технологій, які застосовуються під час навчання; контроль здобутих знань; вимоги до організації і контролю за здійсненням навчального процесу; вимоги до викладачів, вимоги до студентів; чітку і прозору процедуру самообстеження вищого навчального закладу як підґрунтя системи забезпечення якості.
Необхідно також створити відповідні умови для підвищення кваліфікації всього викладацького складу вищого навчального закладу всіх форм власності. Зокрема, відновити єдину державну систему обов’язкового підвищення кваліфікації викладачів із наступною переатестацією.
Ввести рейтингову систему оцінювання знань студентів і кредитно-залікову систему навчального процесу. Це сприятиме переходу з навчання предметно-інформаційного типу на креативно-розвиваюче, що забезпечує здатність до інновацій в майбутньому.
Для забезпечення адекватної якості необхідні інвестиції в інформаційні ресурси, створення єдиних інформаційних середовищ, бібліотек, матеріалів на електронних носіях, використання інтерактивних методів навчання.
Нагальною потребою є введення рейтингової системи оцінювання як вищого навчального закладу, так і навчальних курсів. Доцільним є також поступовий розвиток рейтингових експертних оцінок - від рейтингу вищого навчального закладу до рейтингу освітніх програм.
Підвищенню якості освіти повинен сприяти комплексний підхід до співробітництва з роботодавцями впродовж усього циклу надання освітніх послуг.
Контроль за якістю освітніх послуг має стати головною функцією Українського центру оцінювання якості освіти та Державної інспекції навчальних закладів.
ВИСНОВОК
Як показує практика, якість вищої освіти лежить в основі розвитку загальноєвропейського простору вищої освіти. Міністри зобов'язуються підтримувати подальший розвиток системи забезпечення якості на рівні вузів, на національному і загально - європейському рівнях. Вони також підкреслюють необхідність розвитку загальних критеріїв і методологій із забезпечення якості.
Міністри також підкреслюють, що, відповідно до принципу інституційної автономії, основна відповідальність за забезпечення якості лежить на кожному з вузів. Що є основою для реальної підзвітності академічної системи в рамках національної системи якості.
Отже, міністри дійшли згоди, що до 2005 p. національні системи із забезпечення якості повинні в собі містити:
- Визначення обов'язків органів і установ, які беруть участь.
- Оцінювання програм і вузів, яке охоплює внутрішню і зовнішню оцінку, з врахуванням участі студентів і публікації результатів.
- Система акредитації, атестації і сумірних процедур
- Міжнародне партнерство, співробітництво і створення мережі.
На європейському рівні міністри закликають ENQA за допомогою впливу на членів цієї організації, у співробітництві з EUA, EURASHE і ESIB, створити набір погоджених стандартів, процедур і керівних принципів забезпечення якості. Дослідити способи забезпечення адекватної погодженої системи перевірки якості і/або акредитації агентств і організацій, а також дати звіт із цих питань міністрам через комісії в 2005 p. Належним чином буде врахований і досвід інших асоціацій і організацій у забезпеченні якості.
Міністри наголошують на своєму зобов'язанні зробити вищу освіту доступною для всіх, використовуючи всі можливості і відповідні засоби:
- Просування мобільності.
- Запровадження системи кредитів.
- Визнання ступенів: прийняття системи чітких і сумірних ступенів.
- Вищі навчальні заклади й студенти.
- Підтримка європейської складової у сфері вищої освіти.
- Підтримка привабливості загальноєвропейського простору вищої освіти.
- Навчання протягом усього життя.
Немає коментарів:
Дописати коментар